Обзор: Могила токмак (синя гора)

Їдеш полем-степом: куриться позаду машини вузька ґрунтова дорога, з обох боків стіною – соняхи хилять круглі голівки чи стигле колосся ячменю черкає об метал довгими вусами. І тут раптом: наче завіса розкривається, і в ранковому рожевому мареві постає перед очима вона – Синя Гора, або Токмак Могила.

Це другий в області за висотою (307 м над рівнем моря) гранітний залишок Приазовського кристалічного масиву, що є пагорбом висотою 55 метрів і знаходиться на схід від с. Новополтавка Чернігівського району на підвищенні, звідки починаються і в усі боки течуть річки: Кальчик, Берда, Обіточна, Токмак, Конка, Гайчур, Токмачка, Каїнкулак.

Гора Могила Токмак занесена до природоохоронного фонду Запорізької області й вважається пам`яткою природи місцевого значення. Площа цієї заповідної території всього 3 га, заповідний статус отримала в 1968 році.

Щодо назви, то крім Токмак-Могили, відомої запорозьким козакам під цим іменем ще з ХVІІ століття, слово «токмак» входить в найменування річки Токмак, міста Токмак на Запоріжжі, міста Токмак в Киргизії і мису Токмак на півострові Мангишлак в Казахстані та ряду інших населених пунктів, заснованих пізніше.

Значення слова «токмак» у найменуванні цієї могили (його їй дали, очевидно, ще перші загони татаро-монголів, які з`явилися у Приазов`ї в ХІІІ столітті) не встановлено.

У ХІІІ-ХV століттях Токмаком називався улус Джучі (батька Батия), що займав тоді величезну територію від Іртиша і на Захід, до тих місць, «куди ступить копито монгольського коня». Така назва улусу відомого полководця, яким був старший син Чінгісхана Джучі, походить від слова «ток» – ситий, насичений, а «токмак» – насичені, такі, що мають вдосталь їжі.

Одна із легенд так пояснює походження назви гори Токмак. «Колись давно на горі жили гайдамаки Токмак, Куляба, Гнідий. Між ними найсильнішим та найвідомішим навкруги був Токмак, тому й гору названо його ім`ям».

А відомий краєзнавець Я.П. Новицький зібрав такі свідчення про Токмак Могилу, що дійшли до нас з далекого 1879 року.

«Більмак і Токмак – це високі могили, далеко з них видно всі округи. Перед заходом сонця, як вийдеш на них, то видно м. Оріхів, с. Жеребець, с. Токмак, Кам`яні могили під Темрюком і багато інших могил і слобод.

Після запорожців біля Токмак-Могили стояли ордою кимлики (калмики) і ногайці. Тут вони пасли овець, худобу. Було, проїздом чумаки як підвернуть до їхнього коша, то вони їх приймуть за гостей, годують, а як минуть і стануть у степу, то їх почитають за неприятелів і грабують.

Колись на великих могилах стояли мамаї (баби), лицем на схід. Їх ставили татари, бо вони й обличчям схожі, й на них шапки їхні».

Могила Токмак бачила багато подій з історії нашого краю. За свідченнями історика Д. І. Яворницького за 100 метрів від підніжжя Могили Токмак пролягав найбільший торговий і військовий шлях Південної України – Муравський шлях, який ішов з Перекопу, через Молочну, Конку на річку Вовчу й далі на Білгород. А ще раніше ця могила бачила битви руських дружин з половцями, була свідком, як ішли дружини Руських князів у травні 1223 року через річку Молочна й Токмак на річку Калку, де відбулася відома битва з монголо-татарами. Після розпаду Золотої Орди у 1449 році утворюється Кримське ханство, а у верхів`ях річки Молочна кочують ногайці. Розбійницькі напади на мандрівників і грабіжницькі набіги на територію України, Польщі, Росії складали основне джерело існування кримських татар і ногайців.

Використовуючи Муравський шлях, Кримська орда з Перекопу по р. Молочна через Ногайські кочовища прямувала до витоків р. Кінська в районі Токмак Могили, де об`єднувалася з ногайцями, і потім вони рухалися Чумацьким шляхом, переправлялися в районі Кічкасу через Дніпро і вторгалися на територію України. Повертаючись з набігу, кримці і ногайці доходили до урочища Кара -Тебень, що знаходилося біля Конки. Там вони ділили полонених, «ясир».

На мою думку, ця місцевість знаходиться на південний захід від Могили Чорна, яку ногайці назвали «Каратюбе», вона знаходиться поблизу с. Салтичія Чернігівського району. Потім ногайці й кримські татари розділялися і йшли до Кінбурну і Перекопу для продажу рабів. Історики вважають, що внаслідок таких походів у кінці ХV-ХVІ ст. в полон було взято від 300-500 тис. чоловік. Таким чином, у ХV-ХVІІ столітті Україна перетворилася, по суті, на «східно-європейську Африку», ставши свого роду «заповідником» для татарських людоловів.

У відповідь частими бували козацькі засідки у верхів`ях Токмак-Молочної на  Муравському шляху, яким татари ходили грабувати Україну та землі Москви. Легендарний кошовий отаман Іван Сірко робив системні походи проти Кримського ханства в 1667,1675 роках. Інколи запорожці йшли до бродів Сиваша  Муравським шляхом вздовж річки Молочна та Могили Токмак.

Саме на сході Чернігівського району було прокладено суходільний шлях запорозьких козаків, які після важкого виснажливого волоку з річки Берда чи Молочна в річку Кінську поверталися на Січ після морських походів на турків і татар, як то гетьман Сагайдачний восени 1616 року. А після російсько-турецької  війни в 1678 році командуючий військами Приазов`я і Кубані О. В. Суворов призначив козацькі пости з кіньми, які охороняли поштовий шлях на «вершині» р. Молочна (біля Могили Токмак).

Ходили Муравським шляхом і чумаки. Одна із чумацьких криниць до цих пір тамує спрагу жителям села Новополтавка. По цьому шляху прийшли на територію краю перші поселенці з України (кріпаки, козаки). Могила Токмак на цьому шляху була початком землі «Таврія», а там – Земля і Воля!

У роки громадянської війни поблизу Токмак Могили пролітали швидкі загони батька Махна,  армії білих і червоних. У роки Великої Вітчизняної війни ця Могила була орієнтиром для радянського аса О.І. Покришкіна під час звільнення Таврії.

Як і всяке чудо, Могила Токмак оповита легендами. Перші поселенці називали її Сивою Могилою. Можливо, тому, що біля її підніжжя були поховані останки турецьких яничар. А можливо тому, що височіла серед безкраїх степів і здалеку здавалася сивою. Хто знає…

«На вершині гори, – розповідає легенда, – є на камені відбитки ніг. То сама Матір Божа пройшла тут босоніж і залишила сліди». Святим місцем вважали люди гору Сиву і ходили вклонятися тим слідам.

Час зробив свою справу – сонце і вітер стерли відбитки,  вітер наніс грунту – зараз гора майже вся вкрита степовими травами. Серед цих трав зустрічається і тюльпан гранітний та сон чорніючий.

Інша легенда розповідає, що щасливий буде той, хто на Сивій Могилі знайде золото, заховане в надрах землі. І не раз жителі навколишніх сіл, нишком, заступами, довбали тверду породу, в надії знайти щастя. Та, крім каміння, тут нічого не було…

У радянський період жителі навколишніх сіл почали називати Могилу Токмак Синя Гора, таку ж назву дали й залізничній станції поблизу неї. Біля підніжжя Могили Токмак знаходиться промзона ВАТ «Новополтавський кар`єр», продукція якого (щебінь, відсів) користується попитом не тільки в Україні, а й за її межами.

Поблизу Могили Токмак було виявлено багаті поклади апатитів. І тому, в період побудови комунізму в СРСР, виникла ще одна легенда, яка, на жаль, поки що так і не стала дійсністю, – легенда про будівництво містечка шахтарів з чудовою назвою «Синьогірськ».

Здається, скільки ми не жили б, які події не відбувалися б на цих землях, які пристрасті не палахкотіли б, а вона стоятиме – мудра, спокійна і, як ото кажуть, собі на думці. Якщо, звичайно, люди поступово не зрівняють її з праматінкою-землею...