Обзор: Вовчий шпиль та заплава тясмину

Комплекс оборонних споруд маєтностей Хмельницьких не буде повним без укріплень Вовчого шпиля (або гори Вовчої) - місцевості, яка розташована неподалік південно-західної околиці села - Богунівки (з 1944 р. - Тундрія: бо далеко). Значення слова "шпиль" знаходимо у Б. Грінченка: "холм, невисокая круглая гора". Чому ВОВЧИЙ? Перекази твердять, що тут проживав у землянці запорожець Вовк. Сюди ж підходять урочища: Запорожцеве (стояли козаки), Генгелеве (жив козак Генгель), Бондареве (жив гайдамак Бондар), Княжа балка (сюди заходила галера княгині Ольги). З урочищем Греченим, де саме Богунова нива, пов'язана легенда про спалення С. Чарнецьким останків Богдана і Тимофія Хмельницьких. Саме тут попіл зарядили у пушку і випалили". З Вовчого шпиля, за переказами, з гармат стріляв і Ю. Хмельницький. Він поцілив бані (!) на батьківській церкві (непогано, адже відстань по прямій - більше 3 км).

Цікава деталь, усі козацькі і гайдамацькі скарби, знову ж таки згідно легенд, зосереджені саме в урочищі Запорожцевому "під перекриттям у 12 рядів дубів". Взагалі, місцеві розповіді про скарби - тема невичерпна. Якщо вірити їм, то лише в Холодному Яру княгиня Ольга втопила щонайменше 4 кораблі, і всі вони затонули догори дном. Не відставали і турки. Вони закопували виключно золотих коней або губили шапки, треба гадати під час закопування, але завжди обіцяли за ними повернутись.

Ще одна група легенд говорить про наявність на Вовчому шпилі козацьких укріплень. Тут знаходилась лісова фортеця, де до початку війни (1648 р.) переховувався М. Кривоніс. Проживали тут і козаки Б. Хмельницького, а коней, по дорозі, напували коло Трьох криниць. Звичайно, легенди легендами, але якесь раціональне зерно мусить бути.

Результативною виявилась перевірка інформації, яка місце укріплення вказувала конкретно - озеро Бондареве, що розташовано в однойменному урочищі. За століття від водойми залишилась невеличка калюжа із грузькими та зарослими верболозом берегами. Переказ говорить: "Східці йшли від озера вверх: кажуть, що за Б. Хмельницького там козаки знаходились, ще й зараз видно вал".

Під час польової розвідки місцевості, в жовтні 1992 р., на вершині пагорбу з південного боку озера справді були виявлені залишки укріплення. Вал і рів колом оточували ділянку діаметром близько 130 м. У розмиві, у верхньому шарі ґрунту, знаходилась велика кількість деревного вугілля. Неширокий пологий спуск до озера ("східці") і відсутність невеликої ділянки валу вказували на в'їзд. Відсутність рову на прилеглій до озера ділянці укріплення можна пояснити крутизною схилу. Але це було ще одне суботівське городище чорноліської культури! Відкрив його в 50-х рр. XX ст. відомий археолог О. Тереножкін. Розчарування, щоправда, майже не було, скоріше гордість за споконвічно українське: і чого добру пропадати. В околицях озера було знайдено значну кількість пізньосерєдньовічних матеріалів. Насамперед, це фрагменти керамічного посуду, окремі металеві речі. Показовою була знахідка келепа - бойової сокири із вузьким лезом ромбічного перерізу. Так що і козаки тут були також.

Безпосередньо сам Вовчий шпиль - панівна висота в навколишній місцевості і не використати такий витвір природи було б просто нерозумно у всі часи. Саме звідси, з озера Бондаревого, брала свій початок річка Суба, протікаючи повз Три криниці, обертаючи млинові колеса і впадаючи в Тясмин.

Найповніший і, з військової точки зору, найкваліфікованіший опис Вовчого шпиля станом 1920 р. залишив 10. Горліс-Горський у своєму "Холодному Яру": "Була то висока гора - шпиль, вкрита лісом. її верхівка здіймалась над окружною місцевістю - з неї можна було стежити за дорогами аж поза Тясмин і Чигирин. За козацьких часів Вовчий Шпиль був дозорчим пунктом і старий дуб, на якого полізла з далековидом наша варта - мав, за словами суботівчан, служити своїми гіляками ще гетьманській сторожі.

Із допомогою закинутого шнурка видряпуюсь на вершок "вежного дуба". Дороги, то ведуть з півдня до Чигирина - "як на долоні". На сході, за кільканадцять кілометровою рівниною, темна смута - долина Дніпра. Де-не-де поблискує сріблом на сонці плесо. Через далековид видно полтавський берег".

... Починаючи з 1646 р., життю чигиринського сотника Б. Хмельницького постійно загрожувала небезпека. У зв'язку з цим, надзвичайно цікавим видається ще один місцевий переказ про те, що на Вовчому шпилі "ховався Б. Хмельницький, щоб поляки не вбили; там с балка, де була його землянка". Крім того, відомо, що напередодні свого арешту та втечі на Запоріжжя майбутній гетьман провів нараду старшини, що ввійшла в історію як "нарада в діброві". В. Замлинський писав: "В конце сентября 1647 г. недалеко от Чигирина в одном из заросших густьім черньїм лесом оврагов собиралось казачество".

Неможливо навіть припустити, що нарада, на якій обговорювався виступ проти Речі Посполитої, проводилась в незнайомому для Хмельницького місці. Ще неймовірніше те, що вона була без охорони, і що не велося спостереження за навколишньою місцевістю, а особливо Чигирином, як джерелом найбільшої небезпеки. Карта французького інженера Боплана ясно вказує, що найближчим до Чигирина був ліс коло Суботова з розташованим в ньому Вовчим шпилем.

Подальшого розвитку його укріплення зазнали з середини XVII ст.: Б. Хмельницький мав намір заселити землі до Чорного лісу і верхів'їв Інгульця та Інгула. Збільшення населення вимагало посівних площ. У свою чергу, це вело за собою скорочення площ лісових масивів, які були природною перешкодою для нападів турків і татар. 1, якщо з кінця XVI ст. Вовчий шпиль був спостережним пунктом, то на середину XVII він стає укріпленням, яке прикриває південну межу маєтностей Хмельницьких та слугує форпостом при подальшому освоєнні степу. Знаючи панівне положення Вовчого шпиля в навколишній місцевості, можна також впевнено твердити про його належність до системи попередження, виявленої львівським істориком О. Мацюком. Цей ланцюг курганів та висот, в якому Січ була передовим постом, йшов з нижнього Подніпров'я і аж до Карпат.

На перший погляд, усе просто: побачив орду вдень - димовий сигнал, почув вночі - вогневий, одначе, було одне дуже суттєве "але": встигнути це зробити. Татари вміли приховувати свою присутність, а тактика раптових грабіжницьких нападів була ними досконало розроблена і відпрацьована. На прикордонні з Диким Полем гамлетівське "бути чи не бути" набувало українського змісту: "встигнути чи не встигнути". А коли сигнал побачили - в сільських церквах били у дзвони, в фортецях, наприклад Чигирині - стріляли з гармат. Далі все було теж традиційно: готувались до оборони, ховали цінне майно, при необхідності - надавали допомогу сусідам...

Щоб дізнатись, що таке заплава Тясмина, треба по ній пройти. Коли увечері починають немилосердно жалити комарі, замилування заходом сонця і взагалі всією природою швидко минає, вдень цьому сприяють ґедзі. Описані відчуття належать до літа-осені 2004 р., коли комарів у Холодному Яру було як ніколи. Такої кількості не пам'ятали навіть старожили. А у XVII ст., зокрема, року Божого 1656, Павло Алеппський писав: "Зробивши біля милі [з Чигирина до Суботова - В.Г.1, прибули до величезного мосту, який тягнеться над озерами. Міст тягнеться під фортецею Чигирина і веде по місцях, які змушують подорожнього здригатися від жаху".

Власне, не треба доводити, що тодішня природа була не та, що нині. Хто зараз, при здоровому глузді, для швидкого загоєння рани наважиться замазати її землею, як це робили козаки? Ясна річ, що рельєф і природа теж були іншими. У степах, на південь від Чигирина, пересуватись можна було лише манівцями — море білої тирси і жодної оселі. Заплава теж мала свій колорит. Наприклад, безліч всіляких плазунів з відповідними часу та середовищу розмірами. Дійшли перекази про полозів з товщиною тулуба в людське стегно. Це неотруйна змія, але горе необережному, до якого вона проявляла зацікавлення. До цього часу, попри всі людські зусилля, в Тясмині живуть бобри. Незабутні враження гарантувались від зустрічей з дикими свинями або туром. Ці представники місцевої фауни заслуговують на детальнішу характеристику.

Дикий кабан, або вепр, мав вагу в середньому 10 пудів. Особливість в тому, що це не просто 160 кг, домашні льохи важчі. Тут маємо 160 кг м'язів і первісної сили та люті. При зустрічі не завжди і зброя допомагала, а ще краще було пересидіти на дереві. Тур, вже тоді зникаючий вид, теж заслуговував поваги. То був бик чорної або гнідої масті, набагато більший за сучасних свійських биків, вагою до 800 кг, проте стрункий і мускулястий. Мав великі, загнуті вперед роги і характерну ознаку - світлий "пас" уздовж спини. Корови були рудувато-бурі й дещо менші. Варто додати, що розмах рогів у бика досягав 3 м!

Загалом, враження - матерія суб'єктивна, а особливо після жаркої напівпустельної Сирії, як у П. Алеппського. Що ж до населення заплави, то воно жило тут на тому рівні комфорту, який могло мати в середньовіччі. Польові розвідки заплави правого берега Тясмину кожного разу дають величезну кількість підйомного матеріалу. Найбільше, як завжди, кераміки: фрагменти кухонного посуду та пічних кахель (!). Трапляються важки для рибальських сіток, люльки. Вироби з металу представлені окремими предметами: ядро дрібного калібру (від фальконета), фрагмент розривного (гранати), зубило для обробки каменю, сокира. Знахідки походять з вершин пагорбів, які не затоплювались під час весняних повеней. Показовою є назва одного з цих пагорбів в межах с. Новоселиці - Панський острів.

Зрозуміло, що кахлі і посуд — ознака постійного житла. Ідентичність керамічних виробів, знайдених на Замчищі, вказує на одночасність існування цих об'єктів. Стосовно ж занять населення - полювання та рибальство (було що і було де). Садиби-хутори слугували і спостережними пунктами, про що свідчить їх розташування. В разі нападу пагорби-острови - схованка для місцевого населення, що рятувалось або стежками через драговину, або човнами (залежно від пори року). Очевидці розповідають, що під час меліоративних робіт 50-х рр. XX ст. в цій місцевості, в товщі торфу, було знайдено великого човна, подальша доля якого невідома.

На певні роздуми стосовно місцевого, точніше — заплавного, оборонного потенціалу наводять знахідки ядер, обставини виявлення яких не дають підстав говорити про випадкове занесення. Вогнепальна зброя у XVII ст., а особливо гармата, була річчю надто дорогою, щоб стріляти без потреби.

Пагорби-острови, що розташовані в межах Суботова, сполучаються між собою паралельним руслу Тясмина підвищенням з достатньо промовистою назвою -Гірникове. Саме ш ньому проходила ділянка дороги з Чигирина, і звідси починався міст до громадського центру Суботова.

У місцевому фольклорі підвищенням заплави приділено небагато уваги. Перекази стосуються лише пагорба з двома вершинами - Височеньке і Зелене -розташованого на східній околиці села. Це був "острів, зарослий лісом. Свого часу стояли козаки. Переїздили човнами. Були печища, кузні". Цікаво, що перекази розташовують тут і Михайлівську церкву, яка існувала ще до появи на Чигиринщииі Хмельницьких.